Сучасна світова політика нагадує щось середнє між конкурсом капітанів КВК та стрічкою Твіттера - Валерій Пекар

Рівень схибленості процесу, який чомусь прийнято називати "мирними переговорами" (хоча ніхто ні з ким переговорів не веде, а сторони обмінюються важливими і неважливими повідомленнями в режимі монологу, причому декотрі з них слухають тільки себе), зашкалює й демонструє, на що перетворилася світова політика. Далі те саме буде по всій планеті, від Тайваню до Близького Сходу, від Гренландії до Африки.

Нам буде легше (якщо виживемо), бо ми раніше за всіх в це вступили, тож будемо усім проводити тренінги, коли в них буде перший шок. Світова політика постмодерну є чимось середнім між конкурсом капітанів КВН та стрічкою Твіттера, з обстрілами фронту й тилу на задньому плані в якості тла.

Щось тут коментувати неможливо, бо поки коментуєш, хтось іще щось іще ляпнув, і тебе просять прокоментувати тепер оце нове. Частина повідомлень спрямована на цільову авдиторію в розмірі 1 особи (в сподіванні, що вона відкладе клюшку), інші повідомлення є просто білим шумом, коли треба щось сказати, бо не можна мовчати, а сказати нема чого.

В попередні епохи такого не було, бо переговори відбувалися за зачиненими дверима, а народ читав за підсумками комюніке (нагадаю, це слово означає "те, що ми хочемо вам повідомити", а не те, що було насправді) в газеті "Правда". Переговори про життя і смерть в прямому ефірі в реальному часі можуть винести не тільки лише всі.

Тож нам тепер треба розвинути нові вміння. В старі часи потрібно було вміння читати між скупими рядками комюніке й прозрівати справжні події, тобто на основі обмеженої й спотвореної інформації відновлювати повну й правдиву. Тепер нам потрібне протилежне вміння: фільтрувати величезні обсяги базару й віджимати звідти корисну інформацію, тобто з інформаційного шквалу, де переважає білий шум та свідома деза, виловлювати суть і правду. Варто навчатися вже, бо далі буде складніше.

Джерело: пост Пекаря у Facebook